Головна відмінність радикальних змін у суспільстві - зміна ставлення до людини. Це виражається у визнанні прав людини та створенні максимальних умов для її розвитку й самореалізації

Гуманізація, гуманітаризація й інформатизація освіти відносяться до глобальних проблем сучасності. Вони визначають певний зміст, суть і мету нової парадигми - соціально-особистісної освіти. Принципова відмінність концепції сучасної парадигми освіти складається насамперед у тому, що освіта розглядається як діяльність, мета якої - розвиток особистості. Отже, в основі навчально-виховного процесу лежить не абстрактне соціальне замовлення, а програма розвитку особистості дитини. Особистість дитини повинна бути здоровою і фізично, й морально, й емоційно. Суспільство і школа прагнуть до гуманізації. На передній план виходять цінності свободи, ненасильства, терпимості, емпатії, створення людини без руйнування її здоров'я. Однак існує безліч проблем у розвитку й навчанні дитини, що, окрім інших причин, свідчать також про низький рівень гуманітарної (психологічної, моральної, валеологічної) культури суб'єктів педагогічної взаємодії:
ослаблення життєвих сил, ріст кількості нервово-психічних і соматичних захворювань;
зниження генетичного потенціалу як наслідок нездорового способу життя;
слабка соціалізація особистості, що виражається в агресивності (невмотивована жорстокість, насильство, суїцид, жорстоке ставлення до дитини);
нетерпиме ставлення до «інших» за етнічними ознаками, політичним орієнтаціям тощо;
неблагополуччя сімейних стосунків, відмовлення від виконання батьківських функцій;
почуття безпорадності, залежності, безвихідності, що виникає в результаті індивідуалізму в поведінці людей, особливо в маргінальної частини населення, й ін.

Таким чином, сьогодні стає особливо актуальною проблема підвищення психологічної культури в освітньому процесі.

Навчити дитину гідній поведінці може тільки вчитель, для якого гідна поведінка є стилем життя. Поважати достоїнство учня здатний тільки той учитель, який усвідомлює значущість своєї праці, бачить повагу до цієї праці та повагу до себе як до особистості. Особистісний ріст, саморозвиток, орієнтованість на особистість та індивідуальність як учня, так і вчителя - ось що визначає гуманістичну спрямованість освіти. Якщо придивитись до нашого суспільства, то доведеться визнати, що в переважній більшості його представляють люди малоініціативні, котрі остерігаються висловлювати свою думку навіть у тих питаннях, у яких вони є фахівцями. Ці люди живуть за принципом: "Я - людина маленька, начальству видніше, як скажуть, так і зробимо". Звичайно, далеко не всі члени нашого суспільства мають таку рабську філософію, але їх більшість. Саме вони роблять "погоду" в державі.

А звідкіля ж беруться ці "маленькі люди"? Батьки не обтяжують себе обговоренням зі своїми дітьми тих чи інших проблем, поважним ставленням до думки своїх дітей, роз'ясненням змісту своїх вимог. У дитячому садку дошкільник повинен беззаперечно слухатись виховательку - такі правила. Найважливішу роль у вихованні особистості відіграє атмосфера у школі, де фактично формується характер дорослої людини. У школі багато факторів впливає на формування особистості учня, і головні з них - форма проведення занять, шкільне оцінювання. Майже всі уроки у школі проходять за схемою: учитель пояснює нову тему, задає домашнє завдання (вивчити певний параграф тощо), а на наступному уроці викликає тих чи інших учнів до дошки, і вони відповідають.

Тут ми використовуємо звичайну шкільну лексику, але давайте вдумаємось у зміст виділених слів. У них відтінок неповаги до учня, до його розумових здібностей. Чому вчитель пояснює те, що написано в підручнику? Може, підручник поганий? Ні, якби підручник був поганий, його не випустили б. Тоді залишається інший варіант: учень занадто тупий, щоби зрозуміти те, що написано в підручнику, і розумний учитель змушений це пояснювати. Учитель задає що хоче та скільки хоче. Він розпоряджається. Він пан, він може покарати за неслухняність. А учень? Він зобов'язаний підкоритись волі свого пана, вивчити те, що йому задали. Ніхто не питає в учня, чи хочеться йому вивчати те, що йому задали, чи цікаво це йому. Найчастіше він не розуміє, яку вигоду йому принесе це виучування крім хорошої, а не поганої оцінки в журналі. Головна мета - оцінка: чим вище, тим краще.

А знайома всім картина - учень із невивченим чи погано вивченим уроком біля дошки, поставлений перед класом на осміяння! Можуть сказати: «Не таке вже це й осміяння. Усі до цього давно вже звикли». Так, звикли, тільки це і є чи не найстрашніше лихо! Учні з перших класів звикають до ганьби, розуміють, що з їхнім достоїнством ніхто обходитись пристойно не збирається, що можна не звертати уваги на достоїнство інших, тобто мова йде про формування самооцінки. Усі ці згадані вище й багато неназваних проблем змушують нас замислитись про психологічні аспекти уроку. Назвемо тільки деякі з них.

Вплив стилю педагогічного спілкування вчителя на уроці на успішність навчання дітей у цілому, на успішність уроку зокрема. Як показують результати досліджень, стиль педагогічного спілкування вчителів на уроці впливає на навчальні результати та розумовий розвиток учнів, на соматичне та психічне здоров'я дітей.

Виховання особистості на уроці, особистості з адекватною самооцінкою, особистості творчої, ініціативної, самостійної. Психологічний аспект уроку включає розвиток та врахування якостей особистості на уроці (здібності, темперамент, характер, вольові якості, емоції, мотивація, соціальні установки тощо), урахування особистих особливостей (темперамент тощо), комплексне врахування психологічних типів (аудіал, візуал, кінестетик) - усе це відіграє величезну роль в оптимізації навчального процесу.

Розвиток пізнавальних процесів дитини на уроці: сприйняття, уваги, пам'яті, уяви, мислення, мови тощо. Педагогу необхідно пам'ятати, що існують найбільш сенситивні вікові періоди для розвитку того чи іншого пізнавального процесу.

Особистісні якості вчителя, роль, значення особистості вчителя в навчанні. У практиці багатьох шкіл бували випадки, коли освоєння нової ідеї, пов'язаної з невеликими перетвореннями, що не впливають на життя всієї школи, давало набагато більший ефект, ніж очікувалось, якщо цю роботу проводив педагог-майстер. А бувало й так, що яскрава, багатообіцяюча ідея гинула в руках недотепних педагогів. Значення, роль особистості вчителя в успішності уроку, у взаємодії на уроці особливо актуальні в даний час, коли навчання стало досить різноманітним, коли впроваджуються нові системи навчання. На думку О. Хомерікі, М. Поташніка, кожний новий педагогічний засіб має дві сторони: технологічну, пов'язану зі специфікою його використання, й особистісну, що дозволяє вчителю шляхом прояву своїх індивідуальних якостей (професійної підготовки, комунікабельності, емоційності, чарівності тощо) впливати на ефективність його освоєння. Тому, розглядаючи все нове, упроваджуючи нове у практику уроку, нові форми уроку, варто враховувати, якою мірою особистісні характеристики творців і послідовників впливають на його результативність. Саме про це пише Ш. Амонашвілі у вступній статті до збірника педагогічних праць Л. Занкова, розповідаючи про впровадження системи розвивального навчання Л. Занкова в масову школу: "...були взяті на озброєння зовнішні форми й відкинуте головне - сама нова дидактична система з її програмами, підручниками, принципами та методами, системою перепідготовки вчителів".

Якщо мова йде про психологічні аспекти уроку, то це: психоемоційна релаксація на уроці, її місце в уроці, форма, тривалість з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів класу; урахування відповідності психофізіологічних, вікових психологічних особливостей формі проведення уроку, вибір дидактичних методів, прийомів, засобів на уроці; розвиток навчальної мотивації на уроці (мотив-потреба-діяльність); культура вбирання, приміщення, культура внутрішня та зовнішня як учителя, так і учня; емоційні аспекти навчального процесу на уроці: уміння вчителів трансформувати емоційне в інтелектуальне, що є одним з головних принципів розвитку ініціативної та творчої особистості.
Отже, школі потрібний знаючий, психологічно грамотний учитель. Для встановлення та підтримки оптимальної міжособистісної взаємодії, організації свого спілкування з оточуючими, у нашому випадку з учнями, колегами, необхідно володіти певною системою знань і вмінь, що прийнято називати "соціально-психологічна або комунікативна компетентність".

Автор: Г. Ядагаєва